Бердичівська районна державна адміністрація
Житомирської області

Офіційний вебсайт 

Про Бердичівський район

05.02.2021

 БЕРДИЧІВЩИНА

Площа: Площа району — 865,2 квадратних кілометри (0,9 тис. кв. км.). Це складає лише 0,14% від площі всієї України, або 2,9% території Житомирської області.

Відстань: від м. Бердичева до м. Житомира автошляхом – 44 км

Протяжність території району з заходу на схід сягає 44 кілометри, з півночі на південь дорівнює 32 кілометри, а найбільша протяжність з південного заходу на північний схід — 46 кілометрів.

Географічні дані:

Бердичівський район розташований на півночі України, займає південну частину Житомирської області, лежить на північному схилі Придніпровської височини. Територія Бердичівського району розміщена на північ від екватора та на схід від нульового меридіану. Клімат помірно-континентальний, ґрунти перехідні від підзолистих до чорноземних.

Гідрографія району представлена річками Гнилоп’ять, Гнилоп’ятка, Коднянка, Гуйва, Терехова, а також багатьма струмками, всі річки відносяться до басейну річки Тетерів.

Територія міста Бердичева і Бердичівського району відноситься до історико-географічної області Правобережної України, перебуваючи на межі Волині і Поділля.

Вся територія району повністю розташована в природній зоні лісостепу. Рельєф території дозволяє проводити різноманітні сільськогосподарські роботи, будувати шляхи сполучення, промислові підприємства, житлові та інші об’єкти соціально-культурного призначення.

Вигідним є також економіко-географічне розташування району, яке створює передумови всебічного розвитку його господарства. Через територію району пролягли зручні транспортні шляхи державно-регіонального рівня Виступовичі – Могилів-Подільський; місцево-територіального рівня Кременець - Біла Церква, Бердичів – Хмільник. В Бердичеві перетинаються залізничні магістралі, які сполучають його з Києвом, Львовом та іншими містами.

Кордони:

На півночі район межує з Житомирським на сході — з Андрушівським, на заході — з Чуднівським районами Житомирської області, на півдні — з Козятинським, а на південному заході — з Хмельницьким районами Вінницької області. Найбільша протяжність адміністративної межі з Козятинським районом, яка досягає близько 54 кілометрів, а найменша — з Хмільницьким районом, і становить близько 11 кілометрів. Загальна протяжність сучасних меж Бердичівського району складає 165 кілометрів.

   Коротка історична довідка

Територія району була заселена у ІІ тисячолітті до н.е. Про це свідчать багаточисельні історичні пам’ятки, знайдені археологами на берегах річки Гнилоп’ять та її притоках, які представляють культуру багатьох народів різних історичних епох, починаючи від неоліту. Багато з них виявлено відомим археологом-краєзнавцем, патріотом рідного краю, уродженцем села Бистрик Гаврилом Григоровичем Богуном (1901-1981). А відоме Райківецьке городище поблизу села Райки стало класичним для вивчення історії середніх віків нашої держави після проведених тут розкопок у 50-роках ХХ століття.

Відоме історикам і с.Слободище. Саме під цим селом у серпні 1659 року стояв із військом гетьман Юрій Хмельницький. Звідси він надіслав полякам листа про укладання мирної угоди, яка була підписана 17 жовтня 1660 року і увійшла в історію як „Слободищенський трактат”.

Бердичівський район був створений у березні 1923 року з центром у с.Махнівка Вінницької області. З березня 1925 року районним центром стає м. Бердичів. Згодом район було розформовано і лише у 1937 році відновлено. Спочатку він входив до складу Київської області, а з 22 вересня 1937 року Бердичівський район стає складовою частиною Житомирської області.

Природні ресурси (корисні копалини)

Потужний потенціал добувної галузі Бердичівщини базується на природних ресурсах району.

     У надрах району залягають поклади облицювального каменю, каолінів, мінеральної сировини для виробництва різних будівельних матеріалів, бурого вугілля, торфу та інших копалин.

Завершено детальне геологічне довивчення, з урахуванням сучасних вимог, одного з найбільших Велико-Гадоминецького родовища каолінів в Бердичівському районі, з загальними запасами сировини 315 млн. тонн.

Структура земельного фонду

З них сільськогосподарські угіддя – 65298 га,   в тому числі рілля – 50284га, з них по с/г підприємствах ─ 31828 га, населення – 18456га

    Землі резервного фонду – 2956,2 га.

    Землі запасу – 4025,4 га.

Ресурсний потенціал

Ø територією району проходить автомобільна магістраль Виступовичі – Могилів - Подільський та залізниця Санкт-Петербург – Одеса;

Ø родовища: каолінів, суглинків, будівельного піску та глини;

Ø площа сільськогосподарських угідь – 31,5 тис. га);

Ø рекреаційна зона.

Пріоритети інвестиційного розвитку

Ø впровадження енергозберігаючих

технологій;

Ø розбудова автошляхів;

Ø розвиток готельно-ресторанного бізнесу;

Ø туризм (музей англійського письменника Джозефа Конрада) в т. ч. зелений туризм.

Економіка

Провідні галузі та підприємства:

Харчова промисловість – ТОВ “Бердичівська ковбасна фабрика“ – виробництво м’ясних виробів (ковбаси напівкопчені, варено-копчені, варені, копчені продукти із свинини).

Легка промисловість – ТОВ “Мяркіс“ – виробництво текстильних виробів.

Добувна промисловість – видобуток каменю та виробництво щебеневої продукції.

Сільське господарство – рослинництво та тваринництво.

Продукція, що пропонується підприємствами на експорт:

Ø вироби з деревини;

Ø швейні вироби;

Ø продукція сільського господарства.


РУЖИНЩИНА


Ружинський район утворений у 1923 році. Спочатку (в складі Бердичівського округу) входив до Вінницької, а з 1932 року (в складі Сквирського) – до Київської областей. В 1937 році з утворенням Житомирської області, віднесений до останньої. У зв’язку з укрупненням районів у 1957 році до Ружинського була віднесена частина Вчорайшенського району. Межує з Андрушівським та Попільнянським районами Житомирської, зі Сквирським – Київської та Погребищанським і Козятинським – Вінницької областей. 

Центр – смт Ружин (7140 чол.)
Територія – 100,2 тисяч гектар
Населення – 32340 чоловік
в тому числі: міське – 4990;
                      сільське – 27300.
Відстань від Ружина:   до Києва              – 160 км;
                                       до Житомира      – 112 км.
Кількість рад: районна          – 1;
              селищна                    – 1;
                    сільських            – 31.
Кількість населених пунктів:
          селищ міського типу    – 1;
          сільських населених    – 49.
Наявність виробничих структур:
промислових підприємств – ДП “Ружинмолоко”, ДП агрофірма “Ян”;
будівельних організацій – 2;
транспортних підприємств – 2;
сільськогосподарських формувань – 33 реформованих підприємства, СВАТ “Житомиррибгосп”, 105 селянсько-фермерських господарств;
обслуговуючих підприємств – управління по експлуатації газового господарства, район електричних мереж, цех електрозв’язку.
Соціально-культурні установи.
Заклади освіти – Верхівнянська філія Житомирського агротехнічного коледжу, загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів – 16, загальноосвітні школи І-ІІ ступенів – 11, загальноосвітні школи І ступеня – 2.
Заклади медицини – центральна районна лікарня, Вчорайшенська дільнична лікарня, амбулаторії – 7, ФАП – 11, фельдшерські пункти – 23, аптек – 7.
Заклади культури – районний будинок культури, сільські будинки культури – 20, сільські клуби – 18, районні бібліотеки – 2, сільські бібліотеки-філіали – 37 .

АНДРУШІВЩИНА

Історія Андрушівщини

місто Андрушівка розташоване на річці Гуйва, доволі молоде за статусом місто (1975) Андрушівка має цікаві пам'ятки археології, історії та архітектури. Так, неподалік від міста, виявлено залишки поселень черняхівської культури. В історичних джерелах Андрушівка згадується лише в 1683р., як приписане село до Старої Котельні. В сучасному прапорі та гербі, хоча вартує сказати, що Андрушівка до 2003р їх і не мала, використовується андріївський хрест. Зрозуміло, що Андрушівка це похідна від імені Андрій.
У 17ст власниками села стають польські магнати Бержинські. Вони ж будують тут у 1848р. цукровий завод, завдяки розвитку цієї промисловості через одинадцять років Андрушевці надають статус містечка. В 1861р. завдяки заводу, село купують цукрові "королі" Терещенки.
В 1871р. Терещенко фундує однокласне училище, на яке приходилися один вчитель, законовчитель та прибиральниця. Цікавим і є той факт, що на цукровому заводі працював на той час студент-практикант Іван Фещенко-Чопівський (відомий металург, професор металургії та металографії Краківської гірничо-гутничої академії, автор 130 наукових праць, його іменем названа вулиця в м.Житомирі) Якщо, ви мандруєте Житомирщиною, то вам обов'язково треба завітати до Андрушівки.
По-перше, тому що тут досить добре збережений палац.
Побудований в середині ХХст в стилі французького неоренесансу двоповерховий палац стоїть біля ставу, посеред парку, де ще збереглися завезені Терещенком пробкові та кедрові дерева. За компоновкою палацовий комплекс складався з самого палацу, оранжереї, господарчого корпусу. Тепер тут розміщується школа №1. Але зовнішній вигляд будівлі зберігся добре.
Після жовтневої революції, в 1919р тут було створено ревком, згодом тут розміщувався штаб Першої кінної армії. Там де кінна армія, там і Будений. Так, так, саме на цьому балкончику, що висить над центральним входом перед селянами Андрушівки виступав Будений з гарячою революційною промовою.
Ще однією цікавинкою відоме місто. Завдяки саме їй тепер десь в зіркових світах сяє ще одна Андрушівка. Ось чого ви не очікували побачити в начебто в пересічному районному центрі так це єдину в Україні приватну обсерваторію!
Заснована в 2001р. бізнесменом Юрієм Миколайовичем Іващенко, астрономічна обсерваторія є повноцінним науковим закладом, на сьогодні вже досліджено 35 тисяч космічних об'єктів. Саме з Андрушівської обсерваторії і була відкрита нова зірка, що отримала ім'я на честь міста.


село Стара Котельня

Стара Котельня Згадується в літописах з 1143р. як Котельнич та Котельниця. В домонгольські часи селище мало фортецю. Тут ще можна побачити вали давньоруського городища. Цитую визначного українського історика Михайла Грушевського : "На полудневім Потетеров’ю визначним городом була Котельниця на р.Гуйві; се був великий і сильний замок, городище вельми добре, мало не таке як житомирське, як казали у 16ст. В середині і в 2-ій половині ХІІст Котельниця була центром княжої волосості, куди входило також і києвськое Побіжжя - городи Божський , Межибоже і ще два міста."
Цікаво те, що в 1683р райцентр Андрушівка згадується як приписане село до Котельні, тепер все навпаки, Котельня знаходиться в Андрушівському районі.
Про Стару Котельню вдалося знайти ще те, що іудейська громада була тут з 1775р. Масові вбивства євреєїв відбулися під час другої світової війни, загиблі поховані в районі "Ліски".
Костел був побудований в 1786р . Розташований храм на схід як раз від згаданого давньоруського городища, ви навіть можете прослідкувати фрагменти засипаного оборонного рову. Костел в найкращих традиціях бароко. Фасад прикрашений пілястрами іонічного ордеру, арка головного входу франкована тосканськими колонками. В ПГС згадується про цегляну огорожу з воротами, рештки її ви можете побачити позаду храму.


Червоне

 Містечко Червоне було засноване у 1624 р. воєводою брест-литовським Яном Тишковичем. Завдяки хитросплетінню родинних зв'язків та шлюбів наприкінці 18 ст. Червоним володів Францішек Ксавері Грохольський, а після його смерті разом з іншими маєтками воно відійшло Адольфові Грохольському. Пізніше Червоне було записане на його другу дружину – Ванду Радзивілл, яка після смерті чоловіка продала володіння Миколі Терещенку, а сама виїхала за кордон. Червоне перебувало у власності родини українських цукрових магнатів до революції 1917 р.
Не відомо, чи була на цьому місті якась інша будівля, а існуючий нині палац було зведено на замовлення Адольфа Грохольського. Розкішна споруда виконана у стилі неоґотики, подібному до англійської ґотики. Дві "замкові" вежі (одна двоповерхова, друга - одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу і служили павільйонами. Неподалік в неоґотичному ж стилі були споруджені господарчі будівлі та конюшня. Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також – велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. На жаль, від колишнього інтер'єру не збереглося майже нічого.
Микола Терещенко трохи був перебудував палац, а неподалік звів своє дитя та джерело прибутків - цукровий завод. Пізніше в ньому розташувалася авіамайстерня. Палац був оточений великим парком, який межував із садами. Їхня загальна площа складала 58 га. В парку росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці. Перед палацом плекали декоративні газони.

Пожежа 1928 р. значно пошкодила будівлю й хоча згодом зовнішній вигляд було відтворено, та інтер'єри втрачені назавжди. Через кілька років після здобуття Україною незалежності колишній палац було передано жіночому монастирю Свята Різдва Христового.


Територія Андрушівщини заселена вже у І тисячолітті до н.е. В районі знайдено знаряддя праці доби бронзи, виявлено залишки ранньослов’янських поселень. На північному сході від районного центру у східному напрямку до Зарубинець і Києва тягнуться „зміїні вали”. Перша літописна згадка про Андрушівку відноситься до 1683 р. До складу Житомирської області район увійшов 22 вересня 1937 р. У той час район мав 30 сільських рад, 3 селищні ради, 44 населені пункти. За переписом 1939 р населення району складало 60,7 тис. чол. В 1941 р. в районі налічувалося 223 трактори, 63 комбайни, 224 вантажні автомобілі. Посівні площі складали 49,8 тис. га. Працювали Андрушівський та Червоненський цукрові та спиртові заводи, торфорозробка, молокопереробний завод. Для обслуговування населення працювали цегельні та гончарня. В 1975 р. Андрушівку віднесено до категорії міст.

  Для задоволення культурних потреб в Андрушівському районі діє 23 клубних установ, з них районний Будинок культури, 7 Центрів дозвілля, 2 клуби та 13 Будинків культури, 18 бібліотек, в тому числі районна бібліотека для дорослих та дітей, 16 сільських бібліотек, Андрушівська школа мистецтв з філіалом в селищі Новоівницьке.

Для забезпечення занять фізичною культурою і спортом в навчальних закладах обладнано 71 спортивних та ігрових майданчиків, 11 футбольних полів, 5 пристосованих приміщень для фізкультурно-оздоровчих занять та 13 спортивних залів. Всі спортивні споруди використовуються за призначенням і утримуються в належному стані.

У 21 загальноосвітньому навчальному закладі району навчалося 2733 учнів. Для задоволення освітніх потреб учнів в районі у 11 класах 5-ти навчальних закладів запроваджено профільне навчання, напрями якого: суспільно-гуманітарний, природничо-математичний, філологічний та технологічний. Ним охоплено 182 школярі, що становить 60,5 % від учнів 10-11 класів. Створено мережу гуртків за інтересами, курсів за вибором, факультативів, додаткових годин, поглибленого вивчення предметів. Учні поглиблено вивчають математику, хімію, українську мову і літературу, англійську мову, біологію та основи інформатики. Відкрито 146 факультативних груп для 1430 учнів. В школах працює 104 гуртки, якими охоплено 1318 учнів (48,2 %). Для 6 учнів, які не можуть відвідувати школи за станом здоров’я організовано індивідуальне навчання.

Первинна медична допомога в районі надається у 2 закладах, у яких функціонує 1 центр первинної медико-соціальної допомоги, 1 самостійна амбулаторія загальної практики-сімейної медицини (юридична особа), ФОП Мриглод Людмила Василівна в ОТГ. До мережі КНП «Центр ПМСД» Андрушівської районної ради входять 10 АЗПСМ, 17 ФАП (ФП). До КНП «АЗПСМ» Червоненської селищної ради входять 1 лікарська амбулаторія, 6 ФАП (ФП).

Підприємницьку діяльність в районі здійснюють 941 суб’єкт малого і середнього підприємництва: підприємств – 121, в т.ч. середніх - 5, малих - 116, з них 86 мікро, фізичних осіб-підприємців – 820.
Протягом 2017 року підприємницьку діяльність започаткували 114 суб’єкт підприємницької діяльності, з них 90 фізичних та 24 юридичних осіб.